У розшуку художник-мінімаліст! Якщо це Ви, то дайте про себе знати. Пропозиція дуже гаряча, від Вас — волонтерство на 10 хвилин роботи, а від нас — щира вдячність і зарахування в лави добровольців для одного супер-проекту. Не вагайтесь, бо Ви нам таки дуже потрібні. Не дайте своїм пензлям засохнути, а олівцям сточитись нанівець! ...
Читати далі →

я вибираю першу з історій. вперше в історії твої телеграмні слова вперто мозок повторює. віти бузкові схиляються й силою вітру своїх дітей розкидають.  хотіли? летіть-но! я докуповую каву розчинну. в двері відчинені стукають і пропонують відверто покинути. я пропоную щось випити й вдатись в деталі —  п'ємо, вдаємось і можемо снитися далі. я вибираю другу з історій. кажуть теорії: ночі п'янкіші, коли їх хтось десь обговорює. друга історія чимось до першої схожа. як щодо третьо...
Читати далі →

Зазвичай я п'ю каву, ароматами граю я. І беру одну цукру, але ложку не чайну, Бо коли я не чай п'ю, то це вже незвичайно. Замість ложки такої я беру собі кавову. Зазвичай я до кави додаю собі й де-чогось. Та вершки не беру, зверху ж кожен дістане. Дістаю собі з дзбанку я низки засметанені Так, аби моя ложка в них усміхнено вперлася. Зазвикаву п'ю чай я. І таке-от бува. І тоді на далекій зеленій плантації Жваво сонце сміється й починає збиратися Моє вранішнє диво до цупкого мішка. ...
Читати далі →

Двоє маленьких безумців. На думці — 6 струн. Ми живемо на другій, бо перша — вже дуже перша. З третьою завше чутлива проблема. Що далі, то вже дуже високо, а я такого боюся. А ти не боїшся хоч, проте я — так, тому й не там ми, не там. Є 12 нот. Ми живемо між мі і фа. Там без зайвих бемолів/дієзів ми заливаємо простір собою. Між сі і до — таке ж, але то дуже високо, і я такого боюся, казала вже.  Двоє маленьких безумців. На думці — порожня дека. Ми вранці там складникуємо речі, а вночі туди...
Читати далі →

снігом дибаю. не збагнути їм  як кортить щось ділити на двох вгору глипаю - сонце витерли  це мій дім на слова його. я його зі струни витесала. мідним звуком цей дім вихрестила чорні клавіші служать за вікна білі (в біса!) — білі за світло. я в цей дім за його звичкою зачиняю двері відчиненими. цей туман і оцю мжичку я приймаю — стають своїми. я йому не зробилась ліками. най цей дощ вже всі очі вимиє. ці будинки не стануть новими, ні. ми не станемо - нас  викину...
Читати далі →

Моя люба пташко, нині я зробився старим. Нині посрібло моє волосся. Нині голос хрипким став. А я пам'ятаю тебе й досі. Досі люблю. Як хлопча зелене, як дитина, яку щойно вицілували. Моя любов до тебе, як і колись, горить вогнем. Моя любов до тебе чиста. Чиста, як і мої сльози. Як і твоє серце. Як і  серденько твоє, що до мене байдужим було. І вчора, і нині, і завжди..   ***   Мій світе ясний, нині я зробилася щирістю, нині я зробилася ласкою. Лист твій — то моя паперова ніжність. Слова твої...
Читати далі →

Нині всі говорять про політику. Візьмусь і я. Зазвичай це для мене щось з категорії забороненого: релігія і політика. Себто речі, про які я не волію говорити. Чому? Знаєте, мені видається, що погляди стосовно цих тем надто різняться. У кожного свої химері. І виходить такий собі парадокс сучасності: речі, які мали б нас поєднувати,  відділяють нас. Та і роздуми мої не надто вирізнятимуться з-поміж інших, я ж бо не вбачаю в собі голомозого чи сивочолого професора-мудреця, який собаку з’їв на цій с...
Читати далі →

тиша. ти спиш, але де ти ночуєш сьогодні? розкуйовджене ліжко. ці правила надто тісні. ми ще близькі, але небо вмиває долоні і розтинає нас навпіл фіранкою з білих снів де ти? і хто вимикатиме тут світло? це — алергія. і спрага. і данина тобі вечір. (прийшло) відчиняю канал сусідній медіатори-птахи ковзають струни стовбів правда. ти спиш. але де ти ночуєш завтра? в цих заплаканих стінах зворушений захлип затерп молоко світанкове від ніжності сонця рідне, а всередин...
Читати далі →

Не помічали? Ні? Ніколи? А от в мене буває. Серйозно. Ситуації не накладаються одна на одну. Те, що мало би відбутися одночасно з, відбувається окремо від. Ось, наприклад, проста річ. Моя рукодільниця зв'язала собі шапку. Не шапка, а персик на голові. І чомусь той персик виявився завеликим. Фрукт передали в надійні руки (себто в мої), сподіваючись відшукати йому притулок. З моєї сторони піклування вже було готове надаватися, але де там! В’язанець виявився занадто великим, вже не персик, а ...
Читати далі →